Новости РФ,  Новости Украины,  Украинские организации в РФ

Cлідами “морського бою” в Керченській протоці

Spread the love

Валерій Семененко

Після появи незалежних держав на території Радянського Союзу питання Криму під нашаруванням паперових декларацій залишалось певним подразником в російсько-українських відносинах. Тоді з’явилась комп’ютерна гра «морський бій». Сьогодні гра матеріалізувалася і стала реальною дійсністю, яка називається гібридною війною. Черговими заручниками у війні стали українські моряки, які знаходяться в московській тюрмі, як козир в політичних торгах.

Активісти українських організацій Москви, Росії, небайдужі росіяни як відома волонтерка з Москви Вікторія Івлєва організували надання матеріальної і моральної підтримки ув’язненим морякам. Хлопцям привозять продукти, одяг, пишуть листи.

15 січня російський суд проводив розгляд справи про подовження терміну ув’язнення моряків. Звичайно, результат судового розгляду був передбачуваний, але хотілося скористатися можливістю побачити моряків, передати їм почуття підтримки, підтримати їхніх рідних, скоординувати зусилля активістів. В Лефортовський суд прийшли волонтери, представники українських організацій «Українців Москви», «Провісника», були присутні іноземні дипломати, журналісти.

Було відомо, що звинувачення наполягати-ме на закритому розгляді справи, посилаю-чись на необхідність збереження таємниці слідства і дотримання необхідного рівня без-пеки. На думку представника моряків у суді Н. Полозова такі доводи є надумані, оскільки в матеріалах, поданих в суд, не йшлося про якісь таємниці, які нібито не можуть бути розголошені. Про перебіг «морського бою» в Керченській протоці все відомо, тут немає таємниць. Можливо вже на самому процесі слідство озвучить, які такі таємниці треба приховати. Стосовно безпеки учасників судо-вого процесу адвокат звернув увагу на те, що з цією метою залучено озброєний загін спец-назу ФСБ, і на екстремістські дії в таких умо-вах наважиться хіба що божевільний, а ймо-вірність їх здійснення практично нульова. Очевидно, що клопотання від звинувачення викликано бажанням обмежити вихід інфор-мації безпосередньо із судової зали і відпо-відно гласність навколо процесу. Хоча на практиці завжди виходить, що будь-яка забо-рона приводить до зворотного ефекту і тіль-ки збільшує і підігріває інтерес до події.

На думку Н. Полозова, стався збій в росій-ській владній ієрархії. Ймовірно, що наказ стріляти був прийнятий на нижньому рівні, і Кремль був поставлений перед фактом. Ситу-ація перетворилась на снігову лавину, і «… по логике принятия решений в России откат невозможен. Поэтому власть вынуждена идти вперед, проводить следствие, прово-дить суды, пока в конце концов не выйдут на какую-то внешнеполитическую сделку с За-падом, где одним из условий будет освобож-дение моряков и возвращение их домой…».

На суд прибули родичі моряків, матері і дружини, опіку над якими взяло на себе дип-ломатичне представництво України, україн-ськийі омбудсмен Л. Денісова, представники посольства України. Спочатку спроби пред-ставника «Українців Москви» В. Семененка поспілкуватися з родичами моряків були не зовсім успішні. Люди побоювалися провока-цій, але потім активістці Л. Мельник вже чис-то як жінці і матері вдалося розговорити жі-нок. Волонтери, українські активісти обіцяли подальшу всіляку підтримку моряків. Моря-ки не збираються марнувати час, один з хлопців Костишин хоче вдосконалити знан-ня англійської мови. Тож на прохання його мами треба передати йому англо-україн-ський словник, не завадила б адміністрація СІЗО.

Бранців привозили і заводили до суду у супроводі спецназу і судових приставів чет-вірками, працювало одразу кілька суддів. Справа була поставлена на потік, прямо як конвеєр. При появі моряків у коридорі луна-ли оплески, вигуки «Слава Україні». За яки-мось протоколом в судовій залі спочатку бу-ла фотосесія (журналісти знімкували моря-ків, які знаходилися в залізній клітці). Виникала асоціація із звіринцем, мабуть у розпорядників були якісь свої резони.

У судовійзалі

Після фотосесії було дозволено спілкуван-ня з моряками (знов таки через грати) роди-чів, друзів, адвокатів. Хлопці не були пригні-чені, трималися з гідністю. Пригадалося, що у 2014 р. українські бійці часто не сприймали супротивну сторону за ворога, не готові були зас-тосувати зброю. У бойовиків, які ховалися за спинами жителів, таких питань не вини-кало, тому траплялись прикрі ситуації захоп-лення зброї, бойової техніки. Дивлячись за-раз на українських моряків можна було не сумніватися, що українська армія сьогодні чітко знає свої завдання і мету.

Особливо треба відзначити, що моряки говорили українською мовою, вимагали перекладача. Перекладач був, щоправда інколи плуталась у перекладі, вживаючи слова «судове разбіратєльство».

За процедурою суддя пояснив права зви-нувачуваних, встановив їх особи. Затим всі моряки відмовились давати будь-які свід-чення, оскільки вважають себе військовопо-лоненими.

Згідно з Женевською конвенцією «…військовополоненими, є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій:

  1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих  загонів,  які є части-ною цих збройних сил

…відповідають таким умовам:

a) ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;

b) вони  мають постійний відмітний знак,  добре розпізнаваний на відстані;

c) вони носять зброю відкрито;

d) вони  здійснюють  свої  операції  згідно  із  законами  та звичаями війни…»

Російська влада вважає моряків кримі-нальними злочинцями, видаючи біле за чорне, і відповідно не дотримується поло-жень Женевської конвенції, утримуючи моряків у тюрмі, одібрала у них уніформу і видала тюремний одяг.

У відповідь на клопотання слідства ФСБ про закритий розгляд справи (без конкре-тизації аргументів) адвокати заявили незгоду і по-дали вагоме обґрунтування своєї позиції. Зда-валось, що суддя прислухається до слів адвокатів, але суддя без всякого переходу і роздумування оголосив судовий процес закритим.

Епопея з українськими моряками стала черговим етапом загострення російсько-ук-раїнських відносин. І це є «заслуга» ниніш-ньої кремлівської адміністрації. І ще заслуга в тому, що сьогодні укра-їнське суспільство більш згуртоване і готове до можливих про-вокацій. Сподівання Кремля на прийнятний для Росії результат україн-ських виборів не мають під собою реального підґрунтя і є хіба що бажаним, а не дійсним. Незважаючи на всі негаразди українського сьогодення, такі сподівання стають з часом все більш примарними.

З чим можна погодитись – це те, що в Україні зараз не можна точно назвати майбутнього Президента, на відміну від Росії. В цьому одна з корінних відмінностей українського сус-пільства від російського населення.

Буває можна почути, що то пани не поділили між собою, а люди не ворогують. Але ж ніякі пани не падають з неба. В Україні є можливість революційним чи демократич-ним способом поміняти пана. Цього не ска-жеш про Росію, про що свідчить масова під-тримка діянь влади, які порушують міжна-родне право і є сумнівні для добросусідських відношень.

Питання не в тому, що треба робити проти сповзання за критичну межу протистояння між країнами і народами, а в тому, коли (і чи?) прийде в Росії усвідомлення очевидних кроків в цьому напрямі.

Відео: Омбудсмен Денісова, адвокат Н. Полозов, у суді

Москва, 19 січня 2019 р.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

× 4 = 36

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.