Украинские организации в РФ

Імідж України у світі – через професіоналізм і патріотизм!

Spread the love

Важко переоцінити значення культурної політики Української держави за кордоном для іміджу України у світі, відстоювання національних інтересів, підтримки українського руху за межами України. Як сам факт проведення такої політики, так і її зміст.

В кожній країні і зокрема в Росії гуманітарна політика України, проведенням якої займаються дипломатичні представництва, українські культурно-інформаційні установи, має свої особливості і повинна враховувати сприйняття цієї політики на офіційному рівні, громадянами країни, українською діаспорою.

Стати основою для російсько-українських відносин був покликаний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство від 1997 р. Президент Борис Єльцин говорив, що вранці кожного дня він думає, що доброго зробив для України. Тоді ці слова для багатьох людей принаймні не здавалися безглуздими, але сьогодні договір через невиконання і порушення його Росією давно втратив сенс для України.

Припинення договору для України є цілком очевидним і виправданим, а з правової точки зору його непродовження на чергові 10 років надає Україні важелі і правову захищеність в можливих юридичних колізіях у майбутньому.

Ставлення до ідеї припинення договору серед української діаспори Росії неоднозначне:

  • повне незнання предмету чи відсутність інтересу до нього;

  • злостиві наскоки з боку маріонеток, манкуртів, перевертнів, ренегатів;

  • сумніви значного числа українців Росії, пов’язані з можливим ускладненням контактів між людьми;

  • радикальна підтримка дій української влади.

Наразі залишимо за рамками статті аналіз різних точок зору на проблему припинення договору.

Кожна людина має право на свою позицію, але в даному випадку не можна сказати про функціонерів державних культурно-інформаційних установ за кордоном.

Президент України Порошенко заявив: «Нарешті ми підійшли достатньо підготовленими і юридично захищеними до припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ, який з вини Москви вже давно став анахронізмом».

В Росії одним з рушіїв української державної культурної політики мав би бути Культурний центр України в Москві (КЦУ), підпорядкований Державному управлінню справами (ДУС). Про складну ситуацію в КЦУ сказано і написано чимало. Крайнє загострення російсько-українських відносин піднесло питання про головний, а після розгрому російською владою Бібліотеки української літератури – власне, єдиний культурний осередок українців в столиці Росії, на рівень важливої державної справи.

Як же справляється з гуманітарною місією Культурний центр? За довгий час в центрі згуртувався колектив, інтереси якого далекі від національних інтересів України. Не останню роль в цьому відіграла ганебна «селекція» Державного управління справами.

В результаті грубо зрежисерованого Державним управлінням справами «конкурсу» у 2017 р. директором КЦУ став В.Юрченко, який до роботи в центрі був представником у Києві антиукраїнської ради квазі-українських земляцтв у Москві, з якою продовжує підтримувати тісні зв’язки. При тому, що інші гідні кандидатури з числа лідерів української діаспори Росії та представників українського дипломатичного корпусу були відкинуті.

Від того часу минуло вже 1,5 роки, але серце в української громади Росії досі болить! Про критичну ситуацію з Центром ми привертали увагу високого зібрання української діаспори за участю керівництва Держави з нагоди 25-річниці Незалежності України в серпні того ж 2016 р. Високі урядовці та шановні депутати, ще тоді, здається, мали б почути крик душі нашої громади, однак віз і нині там..

Дозволимо нагадати, що при проведенні конкурсу згаданий В. Юрченко повідомив, що при написанні програми керувався «Договором про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ від 1997 р» та просував ідеологеми про «слов’янське братерство і дружбу між народами», «першочерговість питання миру у взаємовідносинах між Україною і Росією», що їхати і працювати в КЦУ потрібно заради мирної угоди між Україною і РФ, а «просто взяти і обірвати зв’язки з Росією не можна, треба шукати якісь можливості для встановлення таких контактів». За його словами, в РФ треба поширювати українську культуру та спосіб життя: «це наблизить хоч на день, а бажано на більше, укладання мирної угоди між Україною і Росією»!!!

З того часу В. Юрченко працює в російській столиці – ситуація між двома країнами, як ми знаємо, не змінилася, як і погляди згаданого посланця від України та його страусяча «мирна позиція», що засвідчує чисельна делегація українців Росії на ХІ Конгресі. Теза про посилення «культурно-гуманітарної співпраці» з українськими трудовими мігрантами в будинку на Арбаті також не могла бути втілена в життя, позаяк пан директор не наблизився навіть до розуміння складних умов, в яких знаходяться в Росії українські громадяни, і, зокрема, заробітчани.

Про підібрані кадри та роботу цієї, за паперами, української установи.

В Культурному центрі функціонує відділ діаспори на чолі з Вікторією Скопенко, яка є провідником угодовської політики підпорядкування українських організацій інтересам російської влади. У контексті нещодавних виборів голови Інтерполу про одного з кандидатів у світових ЗМІ говорили як про «лиса, який залізе у курник» добре, що його таки не вибрали.). У нас пряма аналогія, маємо лисицю, і вона вже сидить в курнику.. В унісон з російською владою Скопенко діє на громадській ниві, здійснивши за допомогою Управління юстиції рейдерське захоплення організації «Українці Москви», виключивши з неї провідних активістів і в першу чергу Віктора Гіржова, громадянина України з 5-річним строком заборони повернення до РФ.

Декілька яскравих фактів діяльності КЦУ – висновки робіть самі. Заходи з нагоди 25-річчя Культурного центру 23 травня 2018 р. Державне управління справами надіслало вітальний лист, в якому наголошено, що «…на Культурний центр України покладено важливе завдання з реалізації державної культурної політики та популяризації української культури на території Російської Федерації». Текст з шухляд матеріалів якогось 2013 року – вам не здається?

Під час святкового концерту на почесних місцях сиділи запрошені лідери так званих «українських земляцтв» М. Лях та ін., які підписали ганебний лист до В.Януковича з вимогою «розібратися» з Євромайданом, а згодом у зверненні до В. Путіна публічно підтримали анексію півострова. Поруч сиділи … представники Посольства України, які досить часто бувають в КЦУ і займають хіба що відсторонену позицію. Чи був хоч якийсь дипломатичний протест? Не чули, не бачили.

В.Скопенко за сумісництвом є керівником міської програми «Москва-город мира», яка займає чільне місце в діяльності куратора діаспори в КЦУ – пані Скопенко, з використанням можливостей Центру – концертного залу, сценічного майданчика.

З одного боку згідно зі Статутом КЦУ «содействие и укрепление международного авторитета Украины», з другого (з програми «Москва-город мира») …«Главная цель – создание в многорациональном московском мегаполисе благоприятной атмосферы для созидания и творческого сотрудничества, а также положительного имиджа Москвы и России во всем мире». Який імідж покращує Скопенко?! Таке питання, зважаючи на її діяльність, можна вважати риторичним.

Барвінок: українські убори і …стрічки

Скопенко вітає Барвінок у Культурному центрі

Чи можна уявити вітальний виступ Президента П. Порошенка перед відвідувачами Російського культурного центру у Києві?! А в Культурному центрі України у Москві виступ колективу з Мордовії, який організувала Скопенко, почав (відеозверненням) Президент В. Путін, говорячи про міжнаціональну гармонію в Росії. Маємо чудовий відеоряд та фото. Хіба що одним з промовистих фактів такої «гармонії» був розгром Бібліотеки української літератури у Москві? Про це мовчимо, бо розгніваємо російську владу – не дасть більше грошей на «Москву-город мира»!), в КЦУ значно краще йде справа з просуванням позитивного іміджу Росії в усьому світі.

Виступ президента Путіна в Культурному центрі України у Москві

Відповідна до позиції керівників і діяльність Культурного центру. Нібито значна кількість заходів Культурного центру не повинна вводити в оману. Окозамилювання триває весь час, особливих успіхів досяг у цій справі колишній директор КЦУ В.Мельниченко. Нинішнє керівництво йде тим же шляхом. Репетиції у планах подаються як культурні заходи, тематичний підбір, художній рівень багатьох заходів такий, що число присутніх можна полічити на пальцях, у бібліотеці, яка практично не працює, немає української преси, журналів, робота з молоддю не проводиться, на місці колись брендової «Української книги» розмістилась кулінарія. В Культурному центрі навіть не знаходиться місця єдиному у Москві українському театру «Еней».

Підпорядкованість НКЦУ Державному управлінню справами суперечить міжурядовій Угоді (ст. 2 Угоди – Культурний центр України в м. Москві і його філії здійснюють свою діяльність під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в РФ і Міністерства культури і мистецтв України).

З веб-сайту Державного управління справами: «ДУС, як єдиний орган з матеріально-технічного, соціально-побутового, лікувально-профілактичного забезпечення діяльності Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Ради національної безпеки і оборони України, інших державних органів, вищих посадових осіб зарубіжних країн». Як кажуть … «без коментарів».

Через систематичні проблеми з керівництвом НКЦУ постає питання про доцільність існування цієї структури в складі ДУС. Сьогодні йде процес створення Українського інституту (УІ), який розпочав роботу з об’єднання всіх культурно-інформаційних установ України за кордоном. Імідж України у світі – через професіоналізм і патріотизм. Але чомусь передача КЦУ у Москві до УІ не передбачена, що підсилює підозри про непрозору складову в діях ДУС та повну індеферентність цього державного органу до болючих проблем української діаспори в Росії.

Бібліотека, книгарня, кінозал, недільна школа, виставковий простір у самому центрі російської столиці – список можна продовжити, але він лише у нашій та вашій уяві, надіях та мріях. Український центр на Арбаті (на третій за вартістю оренди кв.метра вулиці в Росії – після Тверської в Москві та Невського у Санкт-Петербурзі) – краще здавати приміщення в оренду понад 10-ти російським закладам харчування, бізнес-компаніям, офісам та конторам, а в суботу та неділю (бо вихідні дні!) тримати двері зачиненими з охоронником-держимордою, який на общепонятном відправить вас за відомою усім в Росії адресою.

За таких реалій сьогодення та небажання української влади впродовж декількох років змінити ситуацію в української громади вичерпався ресурс чекати позитивних змін. Відсутність радикального оновлення діяльності Культурного центру України у Москві та зміни концепції його роботи взагалі ставить питання про доцільність подальшого існування цієї установи для України.

Семен Погорілий

Москва

20.11.2018

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

3 × = 21

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.